Много раз путешествуя на машине встречал лихих людей которые по встречке так и пытаются заехать тебе под колёса.
Приятного конечно мало, и много раз ругал таких из за пяти минут скорости рискующих и своей и чужой жизнью.
И вот сегодня узнаю, хоронят мужчину 41 год, я его не знал, знал что живёт в городе, жена, большой дом, большой кредит и вот он попал в аварию, насмерть.
Как выяснилось , обгонял фуру, и вот тот момент истины, фура длинная, многое может произойти пока обгоняешь её.
Вот ты догнал до конца кабины, вот ещё 2-3 заветных метра и ты на своей полосе, но нет вот он встречный, уже рядом и деться некуда, где тот спасительный хвост фуры, за которым так не хотелось ехать, всё бы отдал, чтоб оказаться там.
Но может ещё успею, подрежу попутную фуру и вклинюсь на своём вездеходе, не успел, попутная отбросила "ниву" на встречку, а встречная добила окончательно.
И вот ты в больнице весь переломанный, когда очнешься, вспомнишь что сына уже нет!!!
И тебя ждёт суд за нарушение правил и гибель сына, который бы простил скорее всего папку, но суд есть суд.
Штраф за разбитые фуры иномарки, скорее всего ненависть жены за гибель единственного сына и инвалидное кресло, возможно на всю жизнь.
А стоило оно того, тот обгон?
Содом опять сгорит!!! Поклоняющиеся изделиям попадут на суд Божий.
Прочитано 5402 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 1
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
